Геннадій Білорицький є юридичним радником президента Об’єднання іудейських релігійних організацій України, яке входить до Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, і членом секретаріату Ради. Ми поговорили з паном Геннадієм про практичні результати роботи Ради, лобіювання нею інтересів України в Європі та про унікальність самого її існування.

Пане Геннадію, Ви працюєте в організації, яка називається Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій. Що це за установа і чим вона займається?

Дякую за питання. Дійсно, можна сказати, що я там працюю, хоча це громадська організація, де ніхто не отримує заробітної плати. У ній представляють свої інтереси різні релігійні організації всеукраїнського рівня: православні, католицькі, протестантські, мусульманські, іудейські. Я є одним із представників іудаїзму в цій міжконфесійній раді.

Міжконфесійна рада є неприбутковою, недержавною спілкою, яка об’єднує релігійні організації, статути яких зареєстровані належним чином на всеукраїнському рівні. Я представляю Об’єднання іудейських релігійних організацій України.

А чим конкретно, окрім представництва, займаються ці релігійні організації в складі Ради?

Перш за все, це міжрелігійний діалог усередині релігійного суспільства. Ми намагаємося його підтримувати шляхом переговорів, розмов, а не ультиматумів чи юридичних дій один проти одного. Це перше завдання — спілкування між різними конфесіями.

Друге завдання — лобіювання спільних інтересів. Якщо ми знаходимо спільний знаменник або виклик, який потребує вирішення, ми працюємо над формуванням єдиної консолідованої позиції та донесенням її як до вірян, так і до органів державної влади, міжнародних інституцій тощо. Це друга, але не менш важлива місія Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій.

Третє завдання — виступати певним експертним майданчиком у питаннях законодавства або експертизи практик його застосування, зокрема підзаконних актів у сфері прав людини та релігійних свобод. У цьому Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій є потужним і ефективним лобістом (у найкращому сенсі цього слова) питань, пов’язаних із розвитком демократичних стандартів у сфері прав людини та релігійних свобод в Україні. І це відбувається саме на громадському рівні.

Ми не є частиною жодного державного органу, і вони на нас не впливають жодним чином. Рада Церков — це на 100% інститут громадянського суспільства з рівнем довіри, який традиційно є одним із найвищих в Україні серед усіх інституцій — як державних, так і недержавних.

Ви сказали, що однією з головних функцій Ради Церков є просування міжконфесійного діалогу. Наведіть, будь ласка, приклад того, як це відбувається на практиці.

Будь-яке питання, яке стосується законодавчого унормування діяльності релігійних організацій, потребує щонайменше відсутності спротиву з боку ключових релігійних організацій, що діють в Україні.

Наприклад, при прийнятті змін і доповнень до базового Закону про свободу совісті та релігійні організації (йдеться про реєстрацію релігійних організацій, злиття та поглинання різних релігійних організацій, припинення діяльності релігійних організацій, вимоги до статутних документів) ми спочатку узгодили ці питання між собою, а далі вийшли на Верховну Раду, Кабмін, на Президента і запропонували нашу модель, яка сприймається більшістю в релігійному суспільстві. Це замість тих моделей, які, можливо, були формально правильні, але не враховували реалій на місцях. Реалії на місцях знають ті, хто там працює, тобто релігійні діячі. І нам вдалося пояснити ці питання.

Ще один приклад — питання реституції майна, яке залишається болючим. З одного боку, ми розуміємо, що радянська влада у 1920–1930-х роках вилучила релігійне майно в релігійних організацій. А з початком незалежності України розпочався процес його повернення. Однак під час цього процесу виникає багато питань, зокрема: яка саме релігійна організація має отримати ту чи іншу культову споруду? Спільно з державою ми розробили певні критерії. Також у межах нашого об’єднання регулярно проводимо консультації, щоб уникнути конфліктних ситуацій.

Звичайно, ми не завжди ідеально вирішуємо між собою ці питання, але принаймні цей діалог дозволяє зняти переважну більшість складних і болючих питань, перш за все для вірян.

Я можу навести й третій складник нашої діяльності — це адвокація України та адвокація релігійних організацій України на міжнародній арені.

Наприклад, починаючи з 2006-2007 років, ми розпочали візити до різних країн світу. Почали з Ізраїлю, були поїздки до Канади, США, Брюсселя, Німеччини та різних країн Європейського Союзу. І ми там доводили прості речі, але вони не були очевидні для політиків, журналістів і громадян цих країн.

Пам’ятаєте референдум у Нідерландах, де йшлося про угоду про асоціацію України з ЄС? Ми першими в Україні серед експертів побачили тенденцію, що цей референдум не буде проукраїнським за своїми результатами. При тому, що переважна більшість ЗМІ казала: “Ні, там все гаразд, підтримають, буде європейська інтеграція, не турбуйтеся”. Ми ж розуміли, що так не буде.

І через те, що Всеукраїнська Рада Церков є недержавною організацією, ми поїхали самотужки делегацією до Нідерландів і мали там зустрічі на найвищому рівні з керівниками парламенту, провідними журналістами, релігійними та громадськими діячами. Ми одразу моделювали ситуацію: а що буде, якщо референдум буде не проукраїнським? Тоді ж ми запропонували модель, як можна, навіть отримавши негативні результати, все ж таки не зупиняти європейську інтеграцію України. І, в принципі, за цією моделлю питання приєднання України до угоди про асоціацію було врешті-решт вирішено. Нам постфактум подякували й представники української влади, і всі небайдужі люди.

На початку повномасштабної війни у травні ми за підтримки Фонду Конрада Аденауера поїхали до Німеччини та Брюсселя і там виступали серед експертного середовища, політиків і єврокомісарів. Обговорювали, зокрема, питання політики сусідства та розширення ЄС.

І якраз після нашого візиту, буквально за кілька днів, було ухвалено рішення про надання Україні європейської перспективи. Ми також просили про широкомасштабну допомогу Україні не лише політичними заявами.

Тому наша діяльність не обмежується тільки представницькою роботою. Я думаю, що завдяки нашим поїздкам і гарантіям в Україну надійшли мільярди. Ми показали, що Україна варта того, щоб не залишити її наодинці. 

Про Україну мало інформації як про демократичну країну. Знають футболістів, спортсменів, певних знакових людей, але не розуміють, що в Україні насправді існують інституції громадянського суспільства.

Для європейців і американців, якщо вони є представниками тих сил, які є релігійними, важливо знати, що в Україні є свобода совісті та релігії, що релігійні організації діють самостійно й ефективно. Так ми своєю єдністю та спільною позицією додаємо до позитивного іміджу України це розуміння.

І ця інформація до них доходить безпосередньо від нас, тобто з перших джерел. Тому наша думка, яку ми озвучуємо, доходить краще, ніж виступи багатьох політиків. Бо до політиків ставляться з підозрою, а до представників релігійних організацій, які мають тривалу традицію в Україні й афілійовані з релігійними організаціями в Європейському Союзі, на Близькому Сході або в Америці, ставлення зовсім інше.

Отже, ми в жодному разі не намагаємося підмінити собою державу чи державну дипломатію, але на рівні громадянського суспільства та громадської дипломатії вважаємо, що наша місія є дуже важливою. Ми намагаємося спрямувати свій карт-бланш довіри, як всередині України, так і за кордоном, на загальне благо України та всіх її громадян.

Ви сказали, що в Раді Церков представляєте Об’єднання іудейських релігійних організацій в Україні. Наскільки я знаю, в Україні є багато єврейських релігійних організацій. Скажіть, будь ласка, чи всі вони представлені в цьому об’єднанні?

Хочу трохи пояснити — у Всеукраїнській Раді Церков і релігійних організацій немає індивідуального членства, є членство колективне. На самому початку, а саме в 90-х роках, в Україні була лише одна єдина єврейська релігійна організація всеукраїнського масштабу, яка називалася Об’єднання іудейських релігійних організацій України. І саме тоді почала формуватися структура Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій. Тому, за відсутності інших всеукраїнських іудейських організацій, саме Об’єднання іудейських релігійних організацій прийняли до складу Ради. Пізніше з’явилося кілька нових релігійних організацій іудейського напрямку. Однак, розуміючи демографічну специфіку населення України, ми, шляхом внутрішніх консультацій серед єврейської релігійної спільноти, вирішили, що у Всеукраїнській Раді Церков залишиться лише одна єврейська організація, щоб не створювати хаос і дисбаланс у роботі ради.

Тобто ми провели переговори, і всі інші поважні єврейські організації погодилися делегувати Об’єднанню іудейських релігійних організацій право представляти інтереси іудеїв в цій раді. Ця домовленість стосується тільки ради. Якщо будуть створені інші ради чи зміниться структура Всеукраїнської Ради Церков, то, можливо, інші організації приєднаються або замінять нинішнє представництво. Але на сьогодні ми вже понад 20 років працюємо за цією моделлю, і, наскільки я знаю, це всіх влаштовує.

Головою Об’єднання іудейських релігійних організацій України є рабин Яків Дов Блайх, і саме він переважно бере участь у засіданнях Ради. Але коли з якихось причин він не може бути присутнім, або коли формат заходу передбачає участь двох представників від Об’єднання, я або займаю його місце, або разом з ним виконую ці представницькі функції.

Є ще одна інституція — це секретаріат Всеукраїнської Ради Церков. Це постійний орган, який працює між засіданнями Ради, що відбуваються приблизно раз на три місяці, і забезпечує підготовчу діяльність. Документи, які потім обговорюються, голосуються, просуваються чи лобіюються від імені Ради, повинні бути підготовлені та проаналізовані. Я є частиною секретаріату, і разом з колегами з інших релігійних організацій України готую відповідні матеріали, які потім розглядаються на засіданнях ради, ухвалюються або надсилаються на доопрацювання.

Я знаю, що нещодавно в Лондоні відбулася конференція Ради Церков. Про що там йшлося і які практичні результати цієї зустрічі звичайні українці зможуть побачити в майбутньому?

Це був захід, організований українською діаспорою в Лондоні спільно з депутатами Британського парламенту. Ми отримали підтримку на найвищому рівні, включно з МЗС Великобританії.

Ми мали зустрічі як всередині парламенту, так і з представником короля з питань релігійної свободи, а також з представниками МЗС та експертного середовища Великобританії. Делегація складалася виключно з членів Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій на рівні секретаріату.

Метою зустрічі було пояснити стан справ в Україні під час повномасштабної війни, попросити про подальшу потужну підтримку України як з погляду збереження суверенітету та територіальної цілісності, так і з огляду на забезпечення прав і свобод громадян під час війни та в процесі дипломатичного врегулювання та поствоєнного відновлення.

Ми показали експертам і представникам парламенту нашу єдність як релігійної спільноти України й розвіяли певні міфи, що, на жаль, поширюються щодо релігійної свободи в Україні.

Я завжди погоджуюсь із тим, що будь-яке право не є сталим — воно перебуває в динаміці, у процесі розвитку. У різних обставинах і щодо різних організацій можуть виникати ситуації, які потребують вивчення та вдосконалення. Однак загальна картина релігійної свободи в Україні свідчить про те, що законодавче регулювання цієї сфери у нас є одним із найкращих у світі.

На практиці в Україні відкрито діють практично всі відомі у світі релігійні рухи, конфесії та деномінації, якщо вони не порушують законів України.

Щодо єврейського життя, то я доповів про ситуацію з громадами України до війни, під час війни та про перспективи після її завершення.

Мені здається, що практичним результатом цієї поїздки було те, що нас почули.

Нам пообіцяли — як державі Україна, як українському суспільству, яке є багатоконфесійним і багатонаціональним — подальшу беззаперечну підтримку з боку Великої Британії. І, на мою думку, у світлі останніх подій на міжнародній арені ви могли побачити, що Британія є дуже надійним союзником України.

Опосередкованою вигодою нашої поїздки стало те, що Україна отримала пакет фінансової допомоги, політичних гарантій та пропозицій щодо подальшої співпраці. У цьому процесі Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій відіграла хоч і не вирішальну, але значну роль в ухваленні остаточного рішення.

Ми змогли простою та, як мені здається, зрозумілою мовою пояснити багато питань, які викликали труднощі в розумінні реальної ситуації в Україні, зокрема щодо настроїв, реального стану справ у державі та загальної картини подій.

Ви сказали, що доводилося розвіювати міфи про стан релігійної свободи в Україні. Які саме, на вашу думку, досі поширені у світі? 

За кордоном людей вражає існування в Україні Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій як недержавної структури.

Подібних рад, які діють на загальнонаціональному рівні, не підпорядковуються жодному органу, мають потужний вплив, можуть організувати зустріч із будь-яким чиновником і функціонують автономно, ми більше ніде у світі не знайшли. Це унікальний український прецедент.

Друге — їх дивує, що наша рада настільки багатоконфесійна: разом співпрацюють християни різних конфесій і деномінацій, мусульмани й іудеї, причому не з’ясовують стосунки, а конструктивно співпрацюють. Це приємно шокує.

Третє питання — це те, що Європа останні десятиліття взяла курс на світськість. Через це вони трохи втратили зв’язок із тим, ким є віряни, а тим більше — керівники релігійних організацій, деномінацій, конфесій. Для них є певним шоком, що вони зустрічаються не з фанатиками, а з інтелігентними, освіченими й адекватними людьми, які можуть спілкуватися на високому рівні, аргументувати свої думки та мотивувати їх фактами, а не догматикою. Це, можна сказати, розрив шаблону, результатом якого є те, що вони починають чути наш голос і краще розуміти, що таке Україна та що вона не є загрозою для європейського світобачення.

Адже багато з них сприймають Україну як країну другого світу, де при владі або корупціонери, або фанатики, і вважають небезпечним мати справу з такими людьми. Ми ж намагаємося донести, що навпаки — ми і є та традиційна Європа: Європа цінностей, освіти, діалогу, Європа, яка, пам’ятаючи про минуле, йде в майбутнє. Ми не забуваємо про наші традиції, але водночас можемо співпрацювати, навіть маючи різні, зокрема релігійні, переконання. Наша сила — в різноманітті, яке веде нас до єдності, а не до конфліктів. І це для них є приємним відкриттям.

Зараз в Україні багато громадських організацій, окрім своєї основної діяльності, надають благодійну допомогу переселенцям, військовим тощо. Чи займається цим Рада Церков?

Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій займається гуманітарною діяльністю. Ми це називаємо соціальним служінням, яке умовно поділяється на три аспекти.

Перше — консолідація сил і засобів для надання гуманітарної або матеріальної допомоги у вигляді благодійної допомоги потребуючим верствам населення.

Друге — надання соціально-психологічної допомоги.

Третє — душпастирська опіка. Це коли священники підтримують морально, словом Божим, людей у складних ситуаціях. Це може бути й капеланство, яке, до речі, за допомогою Всеукраїнської Ради Церков вийшло на законодавчий рівень. У Збройних силах, а також в інших формуваннях і системі охорони здоров’я з’явилися капелани — медичні, військові, тюремні чи поліцейські.

У широкому сенсі, якщо ми говоримо про синагоги та інші культові споруди інших конфесій, то туди люди приходять не лише за словом, а й за конкретною підтримкою. Це і надання матеріальної, гуманітарної допомоги, і подарунки на свята. Щодо медичної допомоги, евакуацій — це те, що ми надавали, надаємо і будемо надавати.

Розмовляла Альона Мишакова